Другий день симпозіуму Ради Європейських Єпископських Конференцій стосувався теми «Що ми робимо для Церкви?»
Розпочався трьома свідченнями про стосунки молоді з Церквою.
Першою виступила українка Анастазія Кринська, яка після початку війни пішла волонтеркою до Християнського Центру Святого Мартіна де Поррес у Фастові.
― Люди залишилися без домівок, засобів до існування, роботи. Виготовляли продуктові набори, допомагали відновлювати зруйновані будинки, підтримували родини військових, молилися з жителями зруйнованих сіл і міст. Волонтерство потрібне не лише тим, кому ми допомагаємо. Нам це також потрібно, ― сказала вона.
Найзворушливіший момент її виступу стосувався сприйняття війни від літньої жінки. Щодня старенька бачила звірства російських солдатів, які катували українських полонених перед її будинком.
― Незважаючи на величезне зло, вона переконувала нас, що треба дякувати Богові за все і радіти кожному дню. (…) Я хочу подякувати всім за підтримку та допомогу. Без цього ми не витримаємо. Нам потрібна всіляка підтримка, а найбільше ― молитви, ― підсумувала вона.
Іншим свідченням поділився Фабріс Маніракіза з Люксембургу. Досвід місіонерської волонтерської діяльності в Таїланді відродив його віру.
― Перебування в Церкві об’єднує людей, робить їх щасливішими, ― сказав він.
Останнє свідчення дала Маріан Дебоно з Мальти, яка дивувалася, чому в її країні так багато молодих людей, які не знайшли Христа. Вона звернулася до святого Августина, який зустрів Бога не тільки тому, що шукав Його, але тому, що Боже насіння було посіяне в його житті.
― Що ми робимо для Церкви? Шкодимо чи допомагаємо? ― запитала дівчина і попросила пояснювати правду віри молодим людям, намагатися зрозуміти їхню точку зору та шукати можливості для спільної розмови.
Бог знає, як зробити нас щасливими
Опівдні Святу Месу очолив кард. Оскар Кантоні, єпископ Комо, голова Секції покликань CCEE. У своїй проповіді він запитав, як бути щасливим, враховуючи, що суспільство, в якому ми живемо, пропонує багато суперечливих моделей щастя.
― Бог знає, як зробити нас щасливими, тільки Він це знає, і тому Він заохочує нас наслідувати Ісуса, Його улюбленого Сина, найсправжнішу людину, яка полюбила нас і віддала Себе за нас. Ось справжня «людина успіху». Наслідуючи Його, ми можемо досягти повноти нашої людяності, а отже досягти повного щастя, не тимчасового чи випадкового, а інтенсивного й тривалого, а отже навіть вічного, бо тільки те, що нам дано, залишається назавжди ― сказав він.
Кардинал закликав присутніх прислухатися до свого внутрішнього голосу та відповідати на заклики Святого Духа.
― Нехай Господь дарує нам «божевільних» за Собою і за своїм народом. Ось про що йдеться в молитві за покликання. Так, дайте нам «божевільних» жінок і «божевільних» чоловіків, які, твердо стоячи на землі, зможуть протистояти великим викликам сучасного світу, ― наголосив він.
Єдине, що має значення в житті, це те, скільки добра ти зробив
Післяобідня сесія була зосереджена на свідченні молодих людей з усіх верств суспільства, які відважно відповіли на заклик Христа.
Малгожата Крупнік, місіонерка, відкрила своє покликання під час СДМ у Кракові. Вона відправилася в маленьке мексиканське село, розташоване посеред лісу і далеко від цивілізації. Разом із чотирма волонтерами вона доглядала за групою дошкільнят, навчала їх англійської, іспанської та математики. Дівчина зазначила, що величезну загрозу для місцевого населення становлять наркоугруповання. Вона додала, що зараз використовує свій досвід місіонерської роботи, щоб допомагати іншим йти на місію.
Христина Наявера, білоруска, яка належить церкві св. Анна, поділилася досвідом прийому біженців з України.
― Пам’ятаю перший день війни, було сонячно. Прокинувшись, я зраділа, що так приємно, а через мить почула плач моєї української подруги, з якою я ділила квартиру, ― сказала вона та розповіла, як змінилося її життя, коли в її будинку жили родичі її співмешканки. ― Коли ми їх прийняли, у мене було враження, що я стала частиною цієї родини. Ніколи раніше в Кракові я не почувалася так, як тоді (…) У житті важливо лише те, скільки добра ти зробив, ― стверджувала вона. ― Навіть у важку хвилину можна знайти надію. Війна приносить ненависть, біль, страх, руйнування, а також бажання помститися. Тому я боялася говорити російською, але розуміла, що маю допомагати далі, ― підкреслила вона та додала, що свідчення молитви біженців за їх кривдників було для неї втішним моментом.
С. Яцка Мартіна Мартонякова, OP, монахиня проповідницького чину, розповіла про своє покликання.
― Я прагнула жити харизмою. Дивні шляхи Господні, ― зазначила вона та заохотила молитися за кожного, кого зустрінемо на своєму шляху.
Місіонерка католицької спільноти «Шалом» Майнара де Ліма Васконселос е Кастро розповіла про досвід живої Церкви, красу віри та причетність молоді до життя спільноти
― Я відкрила, що Бог мене знає, любить мене і має для мене чудовий план. Секрети євангелізації ― це дружба, стосунки, молитва за тих, до кого ти посланий, а також бути для них «батьком» і «матір’ю», ― наголосила вона.
Джессіка Буллат з ініціативи Tweeting with GOD закликала людей сміливо задавати запитання, шукати відповіді разом і вірити, що кожен може бути проповідником.
Зустріч завершилася молитовним чуванням за мир під проводом єп. Роберт Хжощ.
Читайте також:
Українська молодь ― на обороні сьогодення і майбутнього не лише України, а й Європи
Симпозіум Ради єпископських конференцій Європи: головні думки і свідчення першого дня
